Напередодні річниці хрещення Русі, здійсненого в 988 році князем Володимиром (минулого року дату визнано в Україні державним святом), українські експерти-релігієзнавці та представники духовенства висловились з приводу того, яку націю і яку Церкву сьогодні можна вважати спадкоємницею Володимирового Хрещення.Про це йшлося під час круглого столу на тему «Українське православ’я в пошуках ідентичності», ініційованого інформаційно-аналітичним порталом «Релігія в Україні».
На думку прес-секретаря Предстоятеля Української Православної Церкви протоієрея Георгія Коваленка, говорячи про нащадків хрещення Русі має йтися не про церкви, а про сучасних державних діячів, «бо Володимир не був церковним ієрархом, а був правителем, і хрещені люди були ще до нього».
«Спадщину добрі діти не ділять, а примножують, нам треба розуміти Хрещення Русі, як спільну спадщину, і примножувати її, вона має об`єднувати. Під нащадками слід розуміти сучасних правителів. І оцінювати їх діяльність - наскільки вони зберігають спадок, що залишив їм Великий князь», - зазначив отець Георгій.
Іншої думки дотримується релігієзнавець Юрій Чорноморець. Він впевнений, що безпосередній стосунок до хрещення святого Володимира мають українці, і в другу чергу – росіяни та білоруси.
«Саме Українська Греко-Католицька Церква сьогодні є правонаступницею Володимирового Хрещення. Тому що збережена єпископська спадкоємність тих часів. Сьогодні це найбільш українська церква, і коли ми хочемо отримати саме християнську оцінку подій в Україні, ми звертаємося саме до патріарха УГКЦ Любомира Гузара. Відповідно, українським православним церквам ще необхідно багато працювати, для того, щоб бути достойними спадкоємцями Володимирового Хрещення. Це має бути видно по кожній дії трьох українських православних Церков - по кожній заяві, проекту, політичній і суспільній діяльності», - вважає Ю.ЧОРНОМОРЕЦЬ.
Натомість богослов Володимир Бурега наголосив на існуванні проблеми інтерпретації етнічної самосвідомості Київської Русі.
«Коли ми говоримо про нащадків Хрещення, то нав`язуємо сьогоднішню уяву про етнічну самосвідомість того етносу, який мешкав на цій території тисячу років тому. Якою тоді була етнічна самосвідомість, ніхто із повною впевненістю сьогодні сказати не може. Тому, коли ми сьогодні з`ясовуємо, який народ є нащадком Володимирового Хрещення, то вводимо питання у сферу ідеології і відходимо від історичних реалій», - зазначив він.
При цьому В.Бурега згадав про пам`ятку дохристиянського, монгольського періоду «Слово про закон та благодать».
«У словах митрополита Іларіона про етнічну самосвідомість Київської Русі, він протиставить Новий Заповіт – Старому Заповіту, саме тому, що у контексті Нового Заповіту, етнічний розподіл скасовується, стає неактуальним. Ніякого підґрунтя на національний розподіл у Церкві, фактично немає. Митрополит Іларіон говорить, що ми всі увійшли до родини християнських народів, і у хресті питання спадкоємності стає неактуальним, бо являємо собою новий народ, для якого ці реалії залишилися у минулому», - вважає релігієзнавець.
Водночас він підкреслює, що розмірковуючи на цю тему, «не треба піддаватися на те ідеологічне провокування, яке завжди буде, але маємо шукати можливість зрозуміти історичні події в тому контексті, якими вони були».
На думку голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, архімандрита Кирила (Говоруна), ключ для сучасного визначення ідентичності Церкви, православ`я, народу або держави треба шукати у X столітті – у факті хрещення Володимиром киян. Він пропонує не забувати, що «Володимир нічого нового не створив – він лише переніс на київський грунт те, що існувало на теренах Римської імперії». Тому Кирил (Говорун) наголошує на необхідності дослідження ідентичності епохи князя Володимира.
«Якщо розглядати лише теперішній стан існування Церкви, народу або держави – це буде лице єдиним зрізом проблеми. Треба іти до епохи князя Володимира. Коли ми зрозуміємо, якою була його ідентифікація, та тих людей, які приїхали до київських земель, і екстраполювати ті реалії на теперішній час, це може стати інструментом для розв`язання теперішніх проблем», - вважає Кирил (Говорун).
У свою чергу, , експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Белецький нагадав, що за часів, коли відбулося Хрещення, поділу Церков не існувало.
Він зазначив, що нащадками Хрещення Русі, в першу чергу є всі православні віруючі і всі християни, що мешкають в Україні. Разом із тим, експерт вважає, що нащадками можуть вважати себе і всі українці, «бо Хрещення відбулося саме на території сучасної України».
«Володимир не бачив перед собою українців, чи когось іншого – він хрестив русичів – тих людей, що мешкали на цій землі. Сьогодні всі церкви у рівній мірі є спадкоємцями його Хрещення. Православні країни і усі українські церкви у рівній мірі є нащадками Володимирового Хрещення», - вважає М.Белецький.
Разом із тим політолог зауважив про існування в Україні неканонічних церков, становище яких, на думку релігієзнавця, є «більш хитким» щодо претензій на зазначену спадщину.
На думку протоієрея Олекси Петріва, керівника бюро Української Греко-Католицької Церкви, саме в Української Греко-Католицької Церкви на сьогодні збережена єпископська спадкоємність часів Володимирового Хрещення - «лінія апостольського передання спадщини УГКЦ - факт, який підтверджують синодальні документи».
Разом з тим представник УГКЦ зазначив, що ставити сьогодні питання, хто є більший спадкоємець Володимирового Хрещення, пов’язуючи з національною ознакою, недоречно.
«Українські протестанти торік проводили певні заходи, що мали на меті пов’язати себе із Володимировою християнською спадщиною. Вони не відділяють себе від неї і виступають другою лінією християн», - вважає о. Олекса Петрів.
Тим часом політолог, директор Центру соціальних досліджень "Софія" Андрій Єрмолаєв впевнений, що «не можна нинішні наукові стереотипи накладати на історичну реальність».
«Тому, що Володимир хрестив Русь, русичів, тому, що він охрестив підданих. Скоріше це політико-династичний акт, аніж акт віри», - зазначив експерт.
На його думку, ідентичність того часу не була пов’язана з національною ідентичністю.
«Це була ідентичність спільнотна – коли визначалися спільноти через ідею, віру, але це не було самовизначення через культуру і політичну організацію. Відповідно, шукати там самосвідомих русичів, від яких пішли українці і білоруси – це шукати вакуум – там такого немає, в тій історії. Відповідно, чи можемо ми розглядати акт Володимира і ті процеси Хрещення, як спадщину, чи є це спадщиною?», - зазначив А.Єрмолаєв.
На думку експерта, питання полягає не стільки у тому, кого хрестив Володимир: українців, руських, чи русичів, а у тому, хто є спадкоємцем традицій, пов’язаних з православ’ям тих часів, хто є послідовним у плані духовних практик і організації сучасних спільнот.
На думку голови Української асоціації релігійної свободи Віктора Єленського, питання про спадкоємність Володимирового хрещення опосередковано стосується і теології, й історії.
«Йдеться, звичайно, про ті поля, де відбувається відокремлення ідентичності. Відокремлення ідентичності – це завжди проведення демаркаційних ліній. Тобто, ми від когось відокремлюємося… Наша, українська ідентичність, вона ще довго була і буде формуватися з референтною групою – росіянами», - зазначив експерт.
Разом з тим він нагадав, що в останні 25-30 років погляд на формування модерних націй змінився і «зараз багато залежить від дуже конкретних людей, у сенсі формування нації».
«Мені здається, що на Володимирове Хрещення може претендувати той, хто хоче претендувати. Тобто той, хто дійсно видобуває з Володимирового Хрещення якісь елементи для свого зміцнення. В тому числі баптисти, Християни віри Євангельської і чому б не Православна церква в Америці», - підсумував Віктор Єленський.
http://religions.unian.net/ukr/detail/674
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz