Ми з чоловіком живемо неподалік Варшави, у маленькій місцевості, разом із тринадцятирічною дочкою та дев’ятирічним сином. Вирішили, що дочка ходитиме на заняття з релігії в місцевій школі, а також у греко-католицькій церкві на Медовій у неділю. Від самого початку ми не приховували нашої національної, культурної та релігійної ідентичності. Так, нашу дочку у греко-католицькі свята звільняли з занять, вона прийняла першу сповідь і причастя в нашій парафії – для нас пріоритетом є виховання дітей у вірі й усвідомленні свого походження.
Дочка з повною довірою заявила в школі про своє українське походження. Проте під кінець другого класу стався інцидент. Під час футбольного матчу, у якому брали участь команди Польщі та України, діти з паралельного класу обзивали нашу дочку, били її по голові, прив’язували до штахет, залякували прийомами карате та намагалися втягнути до чоловічого туалету. Після нашого втручання школа викликала батьків зловмисників.
Другий інцидент відбувся пізніше. На заняттях з релігії катехитка попросила розповісти детальніше про греко-католицький обряд, а після занять однокласники почали обзивати греко-католиків «мавпами», забороняли дочці будь-що купувати в шкільній крамничці, наказуючи їй виїхати в Україну. Били по ногах, обкидали шишками. Дочка попросила про допомогу вчительку, проте та проіґнорувала її, кажучи, що не має часу. Другого дня зранку ми пішли до лікаря, щоб зняти побої: дівчинка мала численні синяки. До школи знову викликали батьків. Проте від директорки – вчительки історії – дочці довелося почути досить дивне висловлювання (цитую): «Греко-католики могли би бути більш толерантними щодо християн».
Коли друга наша дитина почала вчитися в тій самій школі, ми вирішили бути вірними нашій греко-католицькій вірі. Розклад занять сина був із т.зв. «віконцем», під час котрого син у світлиці почув, нібито він – «жид». Тому деякі учні з його класу, напевне, у запалі євангелізації, намагалися силоміць потягнути його на заняття з ксьондзом.
У другому класі, після першого причастя, син почув від хлопця з-за сусідньої парти, що він мріє розтрощити сокирою голову моєму синові. Коли після мого втручання вчителька відреаґувала на це й провела з тією дитиною бесіду, увесь клас вирішив ізолюватися від мого сина, дражнячи його й трактуючи зверхньо. Траплялися й інші, дрібніші інциденти, що викликали в сина безпідставне почуття вини й відчуження.
Я описала лише вибрані конфлікти, що мали зв’язок з вірою й походженням, причиною яких є брак усвідомлення й зухвалість учителів, батьків, а в результаті – і дітей. Усе це ми болісно відчули.
«Наше слово» №39, 26 вересня 2010 року
2 komentarze:
Po przeczytaniu artykułu faktycznie brak słów.. przykra sprawa.. ja ze swojej strony mogę powiedzieć tylko że nie wszędzie jest tak jak w artykule. Wspominam swoją szkołę gdzie wszyscy wiedzieli że jestem grekokatolikiem i Ukraińcem i zawsze przy wszelkich okazjach pytano a jak u was to się odbywa a jakie potrawy na święta a kiedy u was wszystkich świętych a komunia z winem i to była taka szczera chęć poznania kultury i obyczajów i symboli. Podobnie jest teraz w odniesieniu do ludzi z którymi pracuję nigdy wprost nie dali mi do zrozumienia że jestem z racji swego pochodzenia inny albo coś w tym stylu... często o coś mnie pytają ale zawsze na zasadzie zainteresowania. Jest mi bardzo przykro że w dzisiejszych czasach można kogoś tak potraktować jak opisanych w tym artykule aż nie chce się wierzyć..
Naprawdę brak słów co do tego artykułu ale niestety jest tak w tym <<>>Polacy którzy wiele przeszli podczas drugiej wojny światowej dostali niezle w kośc od nazistów przejeli jednak częśc tej choroby jaką jest Rasizm i przekazują ją nieświadomnie dzieciom ,(a może i świadomnie ) Jak brzmi przysłowie ....nie jestem rasistą ale asfalt ma swoje miejsce ....taki to obraz nierasistowskiego polaka . Ale czego możemy się spodziewac po pedagogicznym wychowywaniu dzieci? Teraz są tego skutki widzimy to na codzień . Coraz młodsi sięgają po przemoc . I dla czego? To pytanie niech zadadzą sobie sami rodzice . A odpowiedz jest bardzo prosta . Brak czasu dla dzieci pogoń za pieniądzem i wyścig szczurów a dzieci są pozostawione same sobie i wychowuje je ulica i tak będzie nadal dopóki nie zmieni się kostrukcja naszego państwa .
Prześlij komentarz