Drugi artykuł przedstawia historię budowy kaplicy na Górze Zjawlinnja, której poświęcenia dokonał Arcybiskup Jan Martyniak, Metropolita Przemysko-Warszawski 15 sierpnia 2008r. Свята Гора З’явління – історія побудови церкви (str. 330-332)
Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ
(стан на 30 вересня 2008 р. Б.)
Коротка історія
На початку слід сказати, що Тюремне Душпастирство Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ не є однорідною структурою, але зоною, у якій працюють поодинокі душпастирі. У Перемисько-Варшавські Архиєпархії практично є два головні осередки, а саме Перемишль і Люблін.
З 1996 р. реґулярну діяльність у тюрмі у Перемишлі почав о. Євген Попович, зустрічі і богослужіння ведуться мінімум два рази у місяці. У цю діяльність щиро заангажувались також миряни парохіяни Архикатедрального Собору св. Івана Хрестителя. Парохіяни часто підтримували матеріально в’язнів, а також приходили з духовою розрадою, особливо школярі з Ліцею ім. Маркіяна Шашкевича.
Від осені 2000 року до систематичної праці у перемиській в’язниці делеговано сотрудника архикатедральної парохії о. Івана Маряка; з 2002 року о. Романа Валявку; з 2003 року о. Богдана Крубу, – від жовтня 2004 року, по вересень 2006 року, допомагав йому о. Петро Качмар, а від серпня 2007 року цієї праці піднявся о. Павло Поточний.
На передодні Різдва Христового (5 січня 2008 р. Б.) з в’язнями перемиської тюрми зустрівся Митрополит Перемисько-Варшавський Кир Іван Мартиняк. Слова, якими Владика звернувся до них, сміливо можна вважати моттом кожного тюремного капеляна. Митрополит сказав до в’язнів:
Мимо цього, що ви є далеко від своїх рідних хат, у відокремлені, то ніколи не лишаєтесь самі. Бог, котрого бачите завдяки іншим людям завжди є присутнім.
З ініціятиви о. Павла Поточного, 17 квітня 2008 року перемиську в’язницю відвідав Консул України в Любліні п. Юрій Токар.
З 1999 року постійну працю у тюрмі в Холмі, за координацією о. Г. Драуса, розпочали греко-католицькі семінаристи з Люблінської Духовної Семінарії. Перший договір про працю греко-католицьких семінаристів у холмській тюрмі підписали 19 березня 1999 р. Б. Ректор Духовної Семінарії і Директор Холмської тюрми.
Водночас на зламі 1999/2000 р. у Люблінській в’язниці почав працю ієромонах Теодор Мартинюк. Треба підкреслити, що душпастирська праця семінаристів не була б можлива, якби не допомога люблінських душпастирів о. Богдана Панчака і о. Стефана Батруха, котрі до сьогодні активно допомагають у праці на пенітенціярні ниві. Чимало разів допомагали теж отці Марко Бляза і Богдан Манишин.
З 2004 року виникли душпастирські потреби опіки над греко-католиками у тюрмі в Угерцях Мінеральних, – цього завдання піднявся о. Іриней Кондро.
Події
Тюремне Душпастирство Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ відзначало теж особливі події. І так 31 березня 2006 року, у люблінському Коронному Трибуналі відбувся науковий семінар «Więzienne oblicze Kościoła Greckokatolickiego – przeszłość i teraźniejszość», на якому пролунали такі доповіді:
• о. декан д-р Петро Сивицький, Kapelaństwo greckokatolickie w latach międzywojennych;
• о. д-р Стефан Батрух, Duchowość kapelańska;
• о. Ярослав Стороняк, Doświadczenia pracy kapelańskiej w Zakładzie Karnym w Chełmie (1999-2006);
• підполковник Єжи Ніколаєв, Doświadczenia Okręgowego Inspektoratu Służby Więziennej w Lublinie ze współpracy z Kościołami i związkami wyznaniowymi oraz w relacjach przygranicznych z Ukrainą.
Учасники семінару дивилися теж фільм про блаженного Омеляна Ковча Proboszcz Majdanka.
На семінарі присутні були директори усіх в’язниць Люблінської округи, з його директором підполковником Єжи Ніколаєвим та генеральним директором Пенітенціарної Служби Польщі підполковником Яцеком Пом’янкіевічом, численні вірні УГКЦ у Польщі та гості й особи зацікавлені тюремним душпастирством УГКЦ у Польщі.
У вересні 2006 року слідчий ізолятор у Любліні відвідали владики УГКЦ: Кир Софрон Мудрий, Кир Юліян Вороновський, Кир Володимир Війтишин, Кир Богдан Дзюрах, які мали нагоду детальніше пізнати польську пенітенціарну систему.
Проблема тюремного душпастирства була теж порушена автором цих рядків підчас міжнародної конференції: «Odkaz sv. Alžbety» (22 жовтня 2007 р.) з доповіддю: Chudoba (bieda, núdza) a zločinnosť uprostred cudzincov pochádzajúcich z krajín stredovýchodnej Europy (Ubóstwo a przestępczość wśród obcokrajowców pochodzących z krajów Europy Środkowo-Wschodniej. Psychologiczna i duszpasterska analiza problemu na podstawie osadzonych w Polsce, ze szczególnym uwzględnieniem Zakładów Karnych i Aresztów Śledczych Okręgu Lubelskiego).
Черговим заходом Тюремного Душпастирства УГКЦ у Польщі була конференція в Ольшаніци (з 9 по 11 травня 2007 р.), зорганізована Пенітенціярною Службою Польщі (CZSW) й присвячена ролі Української Греко-Католицької Церкви у пенітенціарній системі під заголовком Więzień – człowiek potrzebujący duchowo.
Для греко-католиків у Холмській тюрмі регулярно служились богослужіння у візантійсько-українському та візантійсько-румунському обрядах.
З 10 по 12 вересня 2008 року у Даниловому городі Холмі проводилася міжнародна конференція: Тюремне душпастирство Греко-Католицької Церкви Середньо-Східної Європи. Метою конференції було пізнання методів і особливостей душпастирської праці у тюрмах Середньо-Східної Європи та вивчення можливостей співпраці у царині пенітенціарних питань між Державою і Церквою.
Конференцію відкрив заступник міністра юстиції Польщі п. Маріян Ціхош. Серед присутніх були найвищі керівники Пенітенціарної служби Польщі: генеральний директор генерал Яцек Пом’янкевіч та полковник Єжи Ніколаєв. У конференції активну участь брали також директори тюрем з Люблінської та Ряшівської округів.
Церковні доповідачі прибули: з України диякон Костянтин Пантелей, референт для пенітенціарних закладів України, о. Віталій Котик, ЧНІ, о. Олексій Куйбіда, о. Любомир Григер; зі Словаччини о. декан Іван Бляшко; з Польщі о. митрат д-р Стефан Батрух, представник Митрополита Івана (Мартиняка), протоієрей Богдан Панчак, настоятель Духовної семінарії УГКЦ у Польщі, о. Павло Поточний, тюремний капелан Ряшівської округи та диякон д-р Петро Сивицький і о. Ярослав Стороняк, капелани Люблінської округи. Активну участь у конференції взяли римо-католицькі капелани: о. Мірослав Фляк і о. Марек Любельскі. Присутніми на конференції були теж представники міста Холма.
Кожний день починався з Божественної Літургії (10 вересня – у тюремній каплиці, 11 і 12 вересня – у Соборі Пречистої Діви Марії у Холмі). Передобідня частина присвячувалася доповідям, після обіду – дискусії. На прикладі Холмської в’язниці душпастирі ознайомилися з працею Польської пенітенціарної служби. Триденний обмін досвідом та теоретичним знанням дозволив розробити практичні методи праці на тюремно-душпастирській ниві та започаткував взаємний процес обміну досвідом капеланів і в’язничних працівників.
Структури
На початках перший греко-католицький капелян отримав з 1 травня 2007 року 0,25 штату у тюрмі в Холмі. Душпастирські потреби спричинили, що з жовтня 2007 року тюремний душпастир з Холма підняв працю в слідчих ізоляторах у Красномуставі і Замостю. Декретом Митрополита Кир Івана Мартиняка з дня 3 червня 2008 р. піднесено рангу душпастирства тюремного у в’язницях Люблінської округи до ранги Тюремного душпастирства Люблінської округи та призначив на постійного співпрацівника о. диякона д-ра Петра Сивицького.
Декретом Митрополита Кир Івана Мартиняка з дня 21 квітня 2008 р. піднесено рангу душпастирства тюремного у перемиській в’язниці до ранги Тюремного душпастирства Ряшівської округи, і капеляном назначено о. Павла Поточного.
Грамотою з дня 7 травня 2008 р. Б. Архиєпископ Кир Іван Мартиняк, Митрополит Перемисько-Варшавський установив Блаженного Мученика о. Омеляна Ковча покровителем Тюремного душпастирства Перемисько-Варшавської Архиєпархії.
Характерною рисою тюремного душпастирства Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ є його екуменічний і між обрядовий характер. На рівні тюрем проходить стисла екуменічна співпраця.
Усі ці кроки є видимими знаками швидкого розвитку тюремного душпастирства Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ.
о. Павло Поточний
о. Ярослав Стороняк
З’явління – так у місцевій говірці називається пагорб, що знаходиться на краю Перемиського Підгір’я, біля місцевостей Корманичі та Фредрополь у Підкарпатському воєводстві. Якщо іти з Перемишля на Пацлавську Кальварію через Пикуличі і Княжичі, по дорозі минаємо придорожні хрести і каплички, які є дороговказами в нашій мандрівці до невисоко положеної площі. Площа розташована є в лісі біля 2 кілометрів на захід від Корманич . Згідно з місцевим переданням, на цьому невеликому пагорбі мала місце поява Пресвятої Богородиці. На вершку пагорба б’є джерело, яке має чудотворні і цілющі властивості. Цілющість води була видимим знаком появи Пресвятої Богородиці, тому неподалік від цього джерела побудовано церкву. Найдавніші перекази про гору З’явління походять із ХVІІ ст.
Перша церква, яку побудовано на Чудотворній Горі, згоріла у 1672 році внаслідок татарських походів. Нову святиню побудовано на З’явлінні у 1708 р., вона простояла там до 50-их років ХІХ ст., коли то у 1859 на її місці побудовано наступну святиню. Протривала вона дві світові війни, але не вистояла перед новою владою ґміни Фредрополь, яка після акції «Вісла» продала дерев’яну церкву рільничій кооперативі в Лучицях біля Перемишля. Важливим елементом Святоз’явлінської Гори є мурована капличка, в якій і знаходиться криниця з цілющою водою.
Після виселення у 1947 р. вірних Греко-Католицької Церкви життя на З’явлінні заснуло глибоким сном забуття, проросло кущами безвідповідальности нової влади, вибуяло кропивами неприсутности Богобоязливого народу. Пробудження молитовного духу на Богородичній Горі наступило з початком 90-их років, коли то давні мешканці тих околиць вирішили віднайти це освячене місце. Площу по неіснуючій вже церкві упорядковано, і від 1995 року почався новий паломницький період Гори З’явління. З цього року вірні з Перемищини, рік у рік, мандрують до святого місця, щоб випрошувати ласк у Бога за заступництвом Пресвятої Богородиці.
Спочатку, Служба Божа служилася під відкритим небом, але з часом побудовано невеликий дашок, під яким поставлено жорновий камінь, що сповняв функцію престолу . У 2003 р. від імені греко-католицької парафії в Перемишлі направлено листа до Міністерства Культури з проханням надати дозвіл на побудову церкви на Горі. Відповідь була на стільки позитивна, що дозволила продовжувати заходи у цій справі. 2004 р. в присутности членів Парафіяльної ради парафії св. Івана Хрестителя, Василя Гришка та Василя Підгірного, на вершку Гори виділено ділянку (39 арів), де в майбутньому мала бути збудована нова церква.
Після полагодження адміністративних справ, що стосувалися земельної площі на З’явлінській Горі, почалися проєктні роботи нової святині. Цю працю запропоновано інженерові архітекторові Юрієві Левосюку. Почав він від консультацій із Парафіяльною радою щодо зовнішньої форми і функції майбутньої церкви. На основі так зібраних інформації й очікувань вірних, на початку 2005 р. виготовив проєкт церкви. Святиня мала бути мурована, склепіння інтер’єру дерев’яне, дах покритий бляхою. Однак при так великій інвестиції не могло обійтися без проблем. Першою справо, що турбувала усіх, була висота коштів потрібних для проведення будівельних робіт. Щоб подолати цю сходинку, вирішено, що протягом якогось часу макет церкви стоятиме біля входових дверей до храму св. Івана Хрестителі, щоб тим способом вірні могли побачити прєктовану церкву, і в міру своїх можливостей, складати свої пожертви до підготованої пушки. Іншою формою збору потрібних коштів на реалізацію будови була коляда вірних в Різдвяному часі. На засіданні Парафіяльної ради у березні 2005 р. поінформовано про фінансовий стан акції, який на жаль не дозволяв починати будівельні роботи, але Рада все ж таки вирішила приступити до будівництва. Коли праці почалися, ситуація різко змінилася. З кінцем 2005 р. проєкт був готовий і 20 листопада прийнятий до реалізації. Почався кінцевий етап збирання потрібних документів для відкриття будови: кошторис, дозвіл на будову тощо.
У 2006 р. остаточно вирішено спосіб будівництва, бо ж частина Ради була за тим, щоб церкву будувати громадськими силами, – інші, щоб тим зайнялася професійна будівельна фірма. Остаточно, після голосування вирішено, що церкву побудує професійна фірма. Але несподівано, ще цього року появилася проблема адміністративного характеру – не було згоди на будову з боку державної влади. Однак це питання швидко з’ясовано, і адміністративні структури прийняли представлений їм проєкт. Щоб ідею побудови нової церкви донести до якнайширших кіл громадськости регіону і зібрати ще додаткові фонди, складено і надруковано фольдер З’явління – місце культу Пресвятої Богородиці на Перемищині, якого авторами є Катерина Козак і Андрій Саладяк.
У 2007 р. почалася конкретна підготовка до будови. Обрано Будівельний комітет, керівниками будови стали Зенон Войтович і Маріюш Хомик, інспектором надзору Іван Вархіл. Керівництво будови працювало безкоштовно. З кінцем року почалися підготовчі праці, придбано будівельні матеріяли, влаштовано площу під будівництво так, щоб з весною 2008 року почалися роботи. Наміри вірних здійснилися, коли весною 2008 р. почалося будівництво святині, кожний, старші і молодші, допомагав чим міг. Жінки заносили молитви до Бога про щасливе завершення будови. Треба підкреслити, що всі, хто мав бажання допомогти, були на Горі і допомагали.
Будова тривала до останнього дня перед заплянованим посвяченням. Ще напередодні посвячення, на даху святині тривали будівельні праці. 15 серпня 2008 р. церкву побудовану вірними і парохом архикатедрального Собору св. Івана Хрестителя о. митратом Євгеном Поповичем, посвятив Архиєпископ і Митрополит Кир Іван (Мартиняк) в присутності отців з перемиського, сяніцького і краківського деканатів, а також отців і вірних з України.
Горя З’явління пробудилася зі сну, на ново воскресла до життя. Не забуваймо про неї, ніколи не дозвольмо, щоб знов опустошала. Мандруймо до неї, щоб у її мурах просити Пресвяту Богородицю про заступництво у Бога.
о. Павло Поточний
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz