Але, і знову ж таки, виникає проблема масовості, а отже і "знецінення" в певній мірі, тобто якщо вже і щось і говорити, і робити, то потрібно намагатися торкнутися "глибше", щоб культура не була лиш поверхневою маскою, а все-таки займала певне місце у житті. І друга проблема, з якою зіштовхнулися в останні роки, так це те, що на "українській традиції" почали робити собі кар'єру, славу, гроші. Перше, що завжди хочеться, так це поширювати, розповсюджувати, культивувати нашу мову, культуру, традиції, віру.
Наша мова варта того щоб нею користуватися. Наша культура створювалася не одне покоління, вона увібрала в себе й історію, минуле, це ж і наша пам'ять, і духовне життя кожної людини, і політичні, і соціальні негаразди. Культура – це таке дзеркало, що вбирає в себе всі сторонни й аспекти життя суспільства; вона зберігає, удосконалює і передає наступним поколінням. На мою думку, українська культура – це і минуле, і теперішнє і наше майбутнє. Вона відображає і духовні цінності, і менталітет українців. Наша культура яскрава, багатогранна, різноманітна, є самобутньою і самодостатньою ( нам можна і позаздрити ).
І, якщо освітній процес в Україні розрахований в основному на українців, то він має обов'язково включати в себе національну мову. Традицію, культуру. Проблема, на мою думку, пов'язана з тим, як саме сприймається і яке саме місце займає культура в нашому суспільстві, в деякій мірі, стосується і нас, і кожного громадянина України. Я не розраховую на те, що одна людина може змінити світ, але вона може вплинути на думку оточуючих її людей.
І, напевно, проблема вже зводиться до байдужого і поверхневого ставлення українця до українського суспільства.
Аліса Дмитренко
Джерело: Дивен світ
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz