День духової віднови в Архикатедральному Соборі в Перемишлі

Сьогодні, у день Святого Миколая Мир Ликійського Чудотворця для вірних Архикатедральної парафії  св. Івана Хрестителя в Перемишлі провів я день духовної віднови, який є підготовкою усіх вірних до хіротонії о. Митрата Євгена Поповича - владики номіната, довголітнього пароха парафії. Сьогодні багато вірних скористало з таїнства покаяння, щоб з чистим серцем заносити молитви до Бога в наміренні нашої Церкви. Ось слово, яке я виголосив сьогодні в Соборі Івана Хрестителя в Перемишлі.

Всесвітліший отче Митрате Євгене - Владико номінате,

Всечесніші отці,

Преподобні сестри,

Дорогі Брати і Сестри.

 

Слава Ісусу Христу.

 

Сьогодні у день, коли наша Церква згадує пам’ять Святого Миколая, Мир Ликійського Чудотворця, перемиська церква духово підготовляється до хіротонії – єпископських свячень. Хіротонія це подія, яка для Церкви має особливе значення, є це передання Апостольської влади над Божою спадщиною черговому поколінню людей. У спільному служінні владик Христової Церкви відображається Апостольське наслідництво, у якому доторкаємо безпосередньо Сина Божого Ісуса Христа. Ким є єпископ у Церкві? Що його характеризує і які перед ним завдання?

 

Шукаючи відповіді на поставлені питання, ми християни в першу чергу відкриваємо Святе Письмо. Бо це у Божому Слові – Ісусі Христі, знаходяться всі відповіді на наші питання. Пригадаймо собі, коли Ісус Христос прийшов над Галилейське море, «він побачив двох братів: Симона, що звався Петро, і Андрія, його брата, що кидали сіті у море, бо були рибалки, і мовив до них: Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» (Мт 4, 18-19). Це Син Божий є тим, хто добачає свого учня, вибирає його і кличе піти за ним. Також дає учневі завдання до виконання. Бути владикою, єпископом церкви, це перш за все бути учнем Ісуса Христа – Апостолом. Це спільно з Ним переживати радощі (Весілля в Кані Галлилейській), і труднощі (Хрестна Дорога). Бо тільки спільна дорога Апостола з Учителем дає стовідсоткову гарантію, що дійде він до Царства Небесного. 

 

Маючи такий образ Єпископа, виринає чергова картина, - відношення єпископа до спільноти Церкви. Владика і Церква є одним цілим. Апостол Павло в посланні до Євреїв так каже про Архиєрея «Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи. Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон.» (Єв. 5, 1-4). А у тринадцятому розділі тогож послання до Євреїів, вказує вже на конкретний і дуже міцний зв’язок який є між єпископом – наставником у вірі, а спільнотою вірних. Цей зв’язок відображається у послусі. «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, - бо це для вас некорисно.» (Єв. 13, 17). Послух і вірність владики Божому Слову передовжується на спільноту вірних. У тих словах Апостола Павла маємо також вказану відповідальність одні за одних. Архиєрей відповідає за доручених Йому вірних, але також вірні несуть відповідальність за свойого єпископа. У спільноті Церкви має існувати відповідня реляція любові між її членами, а тим самим кожний член спільноти несе відповідальність за другого. Коли учні слухають Ісуса Христа з увагою є це для них користно, однак коли перестають це робити, Христос їм докоряє. Тут потрібно зробити заувагу, що говоримо про користі Царства Небесного, а не про користі туземні. Ми християни маємо перед очами мету – життя вічне з Богом. Наставники – Владики будуть здавати звіт за нас перед нашим Творцем. Тому є так важливе це, на що вказує Апостол Павло – «щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи». А щоб добре владики про нас сказали Богові, потрібно нам, поводитися належно нашого покликання, «в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння з радістю, дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина» (Кол. 1, 10-14). 

Знаємо вже що є нашою метою, і що несемо взаємну відповідальність за себе. Тепер потрібно нам зробити черговий крок, вирушити у спільну дорогу яка веде до  життя вічного. Ця дорога є така сама для цілої спільноти Церкви, Папи Римського, Патріархів, Владик, священиків, монахів і монахинь, і всіх вірних християн. Є це шлях, про який говорить сьогодні Ісус Христос до кожного з нас. Прислухаймось ще раз до тих слів уважно, бо щоб сягнути неба не ма іншої дороги: «Тоді він, звівши на своїх учнів очі, мовив: “Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. Так само бо поводилися з пророками батьки їхні.» (Лк. 6, 20-23) Поміж тима всіма Блаженними стоїть Христос. Він входить у життя кожного з них. Тому, дорогі брати і сестри нашим завданням є станути біля людини перед Богом. Так як зробив це Ісус Христос – Слово Боже. Так як стоїть сьогодні наша Церква на Майдані в Києві і несе поміч тим, які вистоюють свою свободу. Церква є міцна тоді, коли уприсутнює в житті це про що говорить Ісус Христос. Доки будемо відображати навчання Ісуса Христа у своєму житті, до того часу будемо автентичними носіями Доброї Новини для світу. Якщо хочеш говорити про Бога і нести Євангелію для інших, мусиш бути виразний з огляду на це ким ти є, а не тільки з приводу того, що говориш, чи навіть з приводу того що робиш. Належати вповні до Бога. Єпископ належить вповні до Бога, кожний належить до Бога. Є ми християнами, наші владики є з нами християнами, і всі разом робимо дійсною присутність Бога в тому світі.

Однак не завжди вдається нам бути добрими свідками Божої присутности. Часом  траплється нам зневіра і нарікання на нашу долю, на труднощі, терпіння і болі. Це торкає кожного члена Церкви. Коли цього досвідчуємо, не можна нам лишитися самим і попадати в безнадійність, бо безнадійна є пекельна відчай, а для нас надією є Христос. Опинившись в трудній ситуації, варто нам шукати підтримки у спільноті вірних християн. Апостол Павло вказує про яку поміч ідется. Три слова, які відображають співтерпіння і підтримку. Це діло дуже просте і можливе до зроблення для кожного. «Моліться за нас» (Євр. 13, 18). Через ослаблення нашої природи  гріхом первородним, не завжди старчає нам бажання вибирати Бога. Свідомо переступаємо Божий Закон і грішимо, а по тому вкрадається безнадійність і знесилення стає чим раз більшим. До того рівня, що без допомоги інших не можемо піднестись. Хтож нас не досвідчив відчуття, яке видерлоб з наших грудей слова «Боже мій Боже, чому ти мене покинув?». Саме в тому моменті, найглибшого відчуття осамітнення потрібна є молитва спільноти Церкви, яка буде скріплення і піднесенням до дальшої дороги в напрямку Божого Царства. Єпископа поставляється для спільноти на першій ліні фронту, щоб послужив Блаженним, однак цю службу єпископ здійснює спільно зі всіма. Тут на думку прихлдять мені  перші слова, які після проголошення номінації, о. Митрат Євген Попович – владика номінат, сказав до журналістів. Ці слова сьогодні набирають особливого значення. «Буду старатися виконувати свої завдання в єдности зі священиками, монахами, монахинями, і вірними. Тоді на певно буде лекше, маючи свідомість що діємо спільно» - сказав Владика номінат. Будьмо полекшенням одні одним, бо всі ми у дорозі до Бога.

Всесвітліший отче Митрате Євгене - Владико номінате, дорогі брати і сестри.

Сьогоднішнім празником Святого Миколая Чудотворця, єпископа Мир Ликійського, входимо у  наші духові торжества Греко-Католицької Церкви по цілому світі, а особливо нашої Перемисько-Варшавської Митрополії в Польщі. Бог так захотів, щоб Святий Миколай супроводжував нас у цю радість, яка буде мати місце в суботу 21 грудня 2013 р. – єпископська хіротонія. Святий Миколай, який уприсутнив в своїй особі і дорученій Його пастирській опіці церкві в Мирах, все те про що ми сьогодні роздумували. Він як владика Церкви, станув поруч людини перед Богом. Маючи перед очима мету – Царство Боже, став Блаженним поміж Блаженними. Як співали ми вчора на вечірні «ти дійсно став для вірних людей успішною допомогою в напастях, бо всюди, де з любов’ю прибігають до твого захисту, негайно спішиш із поміччю». (Стихира на вечірня Св. Миколаю).

 

Радіймо, бо через два дні поміж нами стануть Апостоли Христові – Блаженіший Патріарх Святослав з Владиками нашої Церкви, щоб «Божественною благодаттю, що завжди недужих оздоровляє і те, що їм недостає, доповняє» поставити для нас Нового Апостола, Митрофорного Протоієрея Євгена Мирослава. Тож у тій радості очищаймо свої душі з гріхів, які є протидією Божої любові, щоб з чистим серцем і устами заносити молитви до Бога за цілу спільноту Церкви. Щоб міг Він – Пастир Божого люду дати добрий звіт перед Господом про нас.

 

Амінь.